Автор yccadmin
09.11.2011
Прокоментуй!

Бій за гору Маківка

Від грудня 1914 р. УСС виконували розвідницьку службу в Карпатських Бескидах. Головне завдання, поставлене стрільцям австрійським командуванням, полягало у стеженні за розташуванням та переміщенням російських військових підрозділів на терені від села Вижкова до річки Ужок. Часто стрілецькі стежі засилалися в тил ворога, приносячи важливу інформацію.

«Далекі марші по горах, переходи поміж ворожими заставами та вродження у глибоких снігах при тріскучому морозі, напружене зорення за ворогом вимагали чималої сили волі й нервів. А все таки були між стрільцями одиниці, що рвались на ці небезпеки та труди. Їх манила романтика бойових пригод та вояцька гордість». Такими героями були чотар Балюк, стрільці Р. Сушко, М. Мінчак, Г. Трух, А. Мельник, О. Левицький, М. Михайлів та інші. З часів Карпатської кампанії за Легіоном УСС закріпилася слава відважних гірських розвідників, яких австрійське командування називало «оком фронту».

На шляху від Тухольки до Сколе 10 березня 1915 р.

На шляху від Тухольки до Сколе 10 березня 1915 р.

23 січня 1915 р. австро-німецькі війська розпочали наступ на позиції росіян у Карпатах. Розпочалася так звана офензива Ліґензена. Українські Січові Стрільці, долаючи опір противника, глибокий сніг і морози, зайняли Славське й Лавочне. На початку лютого розпочалися кількаденні бої в районі села Нижня Рожанка, на горі Татарівці, яка тричі переходила з рук в руки. Окрім військових втрат, багато стрільців потрапили до госпіталю через обмороження.

З початком березня сотні УСС у складі запасних частин 130-ї бригади австрійської армії вступили в с. Грабовець.

Патруль у Карпатах перед виходом

Патруль у Карпатах перед виходом

До гори Маківки (висота 933 м) стрільці підійшли 22 березня 1915 р., після важких випробувань. Так, в умовах суворої зими 1914—1915 рр. (снігові замети становили 1,5—2 м) погано обмундироване стрілецтво змушене було ночувати на снігах, безперервно перебуваючи при цьому на передових позиціях. Часом втрати від холоду перевищували бойові. Так, у курені С. Ґорука 89 стрільців обморозили собі ноги. У цих умовах їм вдавалося ще й забезпечувати успішний наступ австрійських військ. Адже вони билися на Ужоцькому перевалі, фактично власними силами звільнивши від ворога українські села Жупани, Лавочне, Тарнавка, Славське, Грабівці, Головецьке.

Стрілецькі окопи на горі Маківка

Стрілецькі окопи на горі Маківка

Маківка була зайнята Січовим Стрілецтвом 22 березня, і відтоді бої за неї майже не припиняються протягом 60 днів. Ця гора стала на той час ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, тому не дозволяла російському війську пробитися по річкових долинах до Тухлі і Славська. Між 23 березня і 4 квітня росіяни двічі пробували прорвати позиції УСС на лівому фланзі. Ворог безперервно непокоїв стрілецькі застави нічними вилазками. Проте завдяки пильності стрілецької сторожі плани противника постійно зривалися.

Після Великодня російські війська роблять ще одну спробу взяти Маківку штурмом, на цей раз завдаючи ударів на правому фланзі стрільців. Та підхід двох стрілецьких сотень — Романа Дудинського та Зенона Московського — остаточно зірвав і цей намір ворога. На фронті настало тимчасове затишшя. Стрільці навіть отримали змогу дещо перепочити в найближчому селі Половецькому та Замковій Паланці, що під Мукачевим.

Відпочинок на Маківці

Відпочинок на Маківці

28 квітня розпочався новий наступ росіян. На думку сучасних дослідників, саме на період між 28 квітня та 1 травня припадає пік боїв за Маківку. У цей час гору захищали австро-угорські частини, які складалися з кількох сотень 35-го полку крайової оборони, а також з угорських та галицьких ополченців, їм на допомогу швидким маршем було перекинуто три сотні 1 та дві сотні II куренів УСС.

Наступ 28 квітня був зумовлений двома чинниками. По-перше, російське командування намагалося запобігти австрійському прориву в районі гори Маківки. По-друге, у ті дні на Прикарпаття прибув російський самодержець Ніколай II. Він, зокрема, відвідав Львів, Самбір, Хирів та Перемишль. Тому командувач російського фронту генерал Іванов хотів потішити свого імператора перемогою. До Маківки було стягнуто артилерію та розпочато наступ кавалерійською дивізією генерала О. Каледіна при підтримці піхотних частин. Наступ росіян розвивався успішно доти, поки на захист Маківки близько 4-ї години ранку не прибули з місць свого перепочинку п’ять сотень УСС. Десь години часу їм вистачило, щоб виправити ситуацію й навіть розгорнути контрнаступ. Заскочені несподіваною появою січових стрільців, російські частини здали свої позиції сотням Осипа Будзиновського й Андрія Мельника.

Бій 29 квітня був недовгим (тривав приблизно між 5-ю та 6-ю годиною ранку), проте запеклим. Артилерія росіян перетворила вершину гори на пекло. «Москалів сипалось і майоріло поміж нас як ліса»,— напише учасник бою стрілець Петрів. Вони оточують сотню Будзиновського, якій до того ж забракло набоїв. На допомогу приходять чоти Романа Сушка, Володимира Свідерського та Йосипа (Осипа) Яримовича. Перший рукопашний бій — і росіяни відходять. Другий бій вже біля підніжжя Маківки призводить до відступу росіян аж за річку Головчанку. У результаті 200 російських вояків убито, кілька сотень взято в полон. Чимало ворогів поглинула Головчанка, що в той час вийшла з берегів.

Однак довго втішатися з перемоги стрільцям не довелося. Росіяни розпочали новий наступ. На цей раз, 30 квітня, вони наступали стрімким узбіччям Маківки.

Та найзапекліший бій за Маківку розпочався 1 травня. Після артилерійського обстрілу удар російської армії було спрямовано на вершину гори, в результаті чого стрільці, зазнавши важких втрат, були змушені залишити свої становища.

Сотник Р. Дудинський нагороджує стрільців медалями «За хоробрість»

Сотник Р. Дудинський нагороджує стрільців медалями «За хоробрість»

Чотар Гнатевич так описує його початок: «Десь біля 6-ї години ранку загриміли московські гармати. Пішов важкий стогін по карпатських горах. Валилися вікові смереки… На стрілецькі голови летіло олово, шрапнелі, галуззя дерев. На долині вже загнулася лінія під напором непроглядних московських сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоював перед заливом. Ллє вже й туди, під прикриттям гарматного вогню, напирала сіра лава шинелей і папах. Нею вкрилося ціле узбіччя гори. Москалі сунули з одчаєм і без пострілів. Немов якась незнана грізна сила гнала їх не до перемоги, а на певну смерть». Проти такої сили росіян вогонь стрілецьких гвинтівок був заслабий. На додачу ворог позакидав стрілецькі становища ручними гранатами — новим тоді ще видом зброї, проти якої стрільці не мали чим боронитися. З могутньою силою вдарила ворожа артилерія з верхів’їв Кливи, Погару й Тухлі.

Чотар Зенон Московський, хорунжа Олена Степанів, чотар Іван Чмола, чотар Йосиф Яримович, хорунжа Софія Галечко

Чотар Зенон Московський, хорунжа Олена Степанів, чотар Іван Чмола, чотар Йосиф Яримович, хорунжа Софія Галечко

«Змагалося дві сили, — писав Дмитро Вітовський, сотня якого прийняла на себе чи не основний удар — Одна сказала: за всяку ціну візьму, а друга відповіла: за всяку ціну не віддам». Запеклий бій тривав увесь день. Тоді в російський полон потрапило кілька австрійських сотень та частина стрілецьких сотень Мельника і Будзиновського, багато було загиблих та поранених. Та для російських військ це була піррова перемога. Росіяни зуміли втримати верхівку Маківки лише 1—2 години. Стрільці при допомозі двох сотень мадярських новобранців заволоділи втраченою вершиною. Проте мадяри понесли в бою великі втрати й покинули Маківку. Стрільцям уже вкотре доводилося боронити її фактично самотужки.

Наступного дня, 2 травня, росіяни знову кидають війська на Маківку. Двічі вона переходила з рук у руки і тільки на третій раз стрільцям вдалося зламати опір ворога. З травня 1915 р. сотні УСС відвели з бойової лінії, замінивши підрозділами австрійської армії. У битві за Маківку Легіон зазнав важких втрат: 42 стрільці загинуло, 76 було поранено, а 35 потрапили в російський полон.

Найбільше захоплення перемога стрілецтва викликала серед українського громадянства. «Маківка — це перший крок на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, — зазначала у травні 1915 року львівська газета «Діло». — Битва на Маківці — це перша велика спроба галицьких українців встати самим активним чинником історії, творцями своєї буду чини».

З нагоди подвигу на Маківці Загальна Українська Рада та Українська Бойова Управа надіслали бійцям УСС вітання, де були такі слова: «…Ви, молоді ідейні Сини наші й Браття, що з вибухом війни стали на перший поклик у рядах Українських Січових Стрільців, що від самого початку перенесли стільки труду й тяжких хвилин та пережили стільки прикрих недостач та розчарувань, а проте не впали на дусі, не стратили запалу для святої Справи і не знизили Вашого прапору, Ви заслужили собі на правдивий подив і щиру вдячність сучасних і грядущих поколінь… Ви дали доказ, що український нарід не зрікся своїх прав до самостійного життя та що він має волю і силу вибороти собі ті права кров’ю і залізом. Ви доказали, що довголітня неволя не знизила українського народу до ряду покірних рабів, бо він видав Вас борців за волю.. – Тому Загальна Українська Рада щиро поздоровляє Вас з Вашими блискучими успіхами та шле Вам сердечний вислів признання і вояки. Ще не вмерла Україна!».

Бойова Управа надіслала й окреме привітання, в якому її представники писали: «…Побіда на Маківці перетриває не літа і десятки літ, а століття. Вона блистітиме в історії сонцем воєнної слави… Нехай доля сприяє надальшє Вашій не-побідній зброї, а про поляглих Героїв нехай живе вічно в цілім народі вдячна, щира пам’ять!».

Стрілецькі могили на Маківці. Так виглядали вони в 1915 р.

Стрілецькі могили на Маківці. Так виглядали вони в 1915 р.

Так закінчився карпатський похід Українських Січових Стрільців, що «зробив з УСС справжню боєву одиницю, що вдержалася у цілій воєнній хуртовині на висоті своїх завдань, а після світової війни стала зав’язком Української Армії. Карпатські бої були для Українських Січових Стрільців найкращою воєнною школою, з якої перший іспит вони зложили на Маківці». Українські Січові Стрільці зупинили наступ росіян, що намагалися перейти Карпатський хребет, після цього почався відступ російських військ.

У квітні-чсрвні 1915 р. в результаті Горлицького наступу австро-німецькі війська під командуванням генерала Макензена прорвали лінію оборони російських військ і відкрили шлях на Львів і Перемишль. 28 червня 1915 р. стрільці сотні Дмитра Вітовського зайняли м. Галич. Під сильним вогнем артилерії противника усуси переправилися через р. Дністер і  зайняли оборону на лівому березі. В наступні дні стрільці спільно з частинами 130-ї бригади продовжили переслідування противника.

29—30 червня запеклі бої відбулися на р. Гнила Липа, в ході яких були зруйновані села Семиківці, Тустань і Хоростків, а стрілецькі втрати становили 10 убитих, 30 поранених і 27 полонених. Зазнавши поразки, російські війська змушені були відступити. За ними рушили й обидва курені УСС. Недалеко від с. Завадова Підгаєцького повіту вони зупинилися біля р. Золота Липа на майже двомісячний відпочинок.

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!

Page 1 of 11