Автор yccadmin
15.10.2011
Прокоментуй!

Поява структури Українські Січові Стрільці

Хоча до 1914 року Україна й українці в тому чи іншому національно-політичному варіанті й фігурували в планах певних кіл європейських держав (зокрема Австро-Угорщини та Німеччини), а також Росії (плани щодо Галичини), проте відкрились ці плани лише в контексті глобальної політики під час Першої світової війни.

Світова війна (названа сучасниками «Великою» і «Європейською»), що вибухнула влітку 1914 р., розпочала новий етап у житті галицького українського політикуму — період практичної боротьби за реалізацію тих ідей і прагнень, які ще на початку століття могли здаватися відносно віддаленою перспективою як для К. Трильовського, так і для діячів січово-стрілецьких товариств.

Початком українського національно-військового руху в XX столітті виявився присвячений 100-річчю від дня народження Тараса Шевченка Крайовий здвиг, що відбувся 28 червня 1914 року у Львові, за збігом обставин — у день вбивства австрійського престолонаслід-ника Франца-Фердинанда та його дружини Софії Хотек. У цих зборах взяли участь 12 500 осіб, які представляли 120 177 членів 2 166 стрілецьких, січово-сокільських та пластових організацій краю.

Ерцгерцог Франц-Фердинанд та його дружина герцогиня Софія фон Гогенберґ

Ерцгерцог Франц-Фердинанд та його дружина герцогиня Софія фон Гогенберґ. Вбивство саме цього подружжя 28 червня 1914 р. сербським націоналістом Г Принципом у Сараєво стало формальною причиною початку Першої світової війни.

Ерцгерцог Франц-Фердинанд та герцогиня Софія у столиці Боснії та Герцеговини Сараєво. До фатальних пострілів залишилося не більше ніж 10 хвилин. 28 червня 1014 р.

Ерцгерцог Франц-Фердинанд та герцогиня Софія у столиці Боснії та Герцеговини Сараєво. До фатальних пострілів залишилося не більше ніж 10 хвилин. 28 червня 1014 р.

Один з учасників свята, М. Угрин-Безгрішний, зазначав: «Одушєвлення велике… З появою озброєних Українських Січових Стрільців на здвизі був замітний неописаний ентузіазм, великий запал, сльози радості в очах зидців, невмовкаючі оплески… Кожний зрозумів, що оце постає нова доба в історії всієї України. Від 1775 року оце вперше український народ готується до рішучого бою за волю і долю України зі зброєю в руках».

Враховуючи обставини того часу, 30 липня 1914 р. відбулася нарада керівників українських стрілецьких товариств, на якій було прийнято рішення створити спільний Стрілецький комітет.

2 серпня 1914 р. чільні українські політики Галичини й Буковини — І. Боберський, М. Лозинський, К. Левицький, К. Трильовський, В. Старосольський, Л. Цегельський та ін. утворили міжпартійну організацію — Головну Українську Раду (ГУР). Програма Ради передбачала створення незалежної Української держави на Наддніпрянській Україні та національно-територіальну автономію українських земель Австро-Угорщини.

Задля формування військових загонів українських добровольців 4 серпня 1914 р. у Львові було утворено Головну Бойову Управу (пізніше — Українська Бойова Управа). Остання стала організаційним і керівним центром майбутнього війська. До складу Бойової Управи увійшли представники ГУР, Українського Січового союзу, «Сокола-Батька»: І. Боберський, Д. Катамай, Т. Кормош,         В. Старосольський,         В. Темницький, С. Томашівський, Л. Цегельський. Головою Управи став Кирило Трильовський (згодом його замінив Степан Смаль-Стоцький).

Українська Бойова Управа. Сидять (зліва направо): В. Старосольський, Т. Кормош, К. Трильовський (голова), С. Томашівський, Д. Катамай (писар), Стоять (зліва направо): І. Боберський (скарбник), В. Темницький,  Л. Цегельський

Українська Бойова Управа. Сидять (зліва направо): В. Старосольський, Т. Кормош, К. Трильовський (голова), С. Томашівський, Д. Катамай (писар), Стоять (зліва направо): І. Боберський (скарбник), В. Темницький, Л. Цегельський

6 серпня 1914 р. ГУР видала відозву «Головна Українська Рада до всего українського народу», в якій закликала всіх, «хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників… ставати однодумно в лави УССів під приказом УБУ».

Наступного дня, 7 серпня 1914 р., Українська Бойова Управа   опублікувала   повідомлення   про   об’єднання всіх стрілецьких організацій в одну структуру — Українські Січові Стрільці, про створення громадських і повітових комітетів для запису добровольців, збір коштів на їхнє утримання, організацію військового вишколу, на потреби Українського Червоного Хреста й Головного Українського Бойового Скарбу.

Українські політики закликали: «Здіймається пожежа війни, в якій тріснуть кайдани, що давили поневолені народи. В сій пожежі кується будунність України… Українська Боєва Управа стає одинокою старшиною організації українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців… Український Народе!.. До зброї! З оружжям в руці зміримося з відвічним нашим ворогом, з царизмом! З оружжям в руці постоїмо за наші права, честь і будучність!».

Через російський наступ на початку вересня 1914 р. Бойова Управа перебралася до Відня. Тут вона створила Збірну Станицю УСС — осередок, що безпосередньо займався набором добровольців. З цього часу Бойова Управа виконувала пропагандистські, видавничі і харитативні функції, однак до кінця війни залишалася політичним представництвом УСС.

Свідченням популярності ідеї національного війська був багатотисячний наплив добровольців до УСС. Добровольці збиралися спочатку в повітових містах краю, а пізніше мали перебиратися до більших міст, таких як Станіслав, Тернопіль, Чортків, Коломия, Перемишль, Стрий, де розташовувалися по українських установах. За три тижні до УСС зголосилося приблизно 28 000 осіб, які представляли всі соціальні верстви населення та майже всі професії й землі галицьких українців.

Як  добровольці  до   УСС  вступили   відомі   галицькі політики К. Левицький, І. Кивелюк, Л. Кульчицький, С. Баран.

Але австрійський уряд дозволив сформувати тільки один полк Українських Січових Стрільців кількістю 5 000 осіб. До того ж, питання оснащення підрозділу вирішувалося повільно, правові відносини УСС з австрійськими військовими частинами не були врегульовані, а командування під впливом польських політиків чинило перешкоди створенню Легіону. Кількісний склад формації початково обмежили всього до 2 000 осіб.

Лише після різких протестів українських політичних організацій офіційний Відень погодився збільшити чисельність УСС до 2 500 осіб. Фактично це була чисельність одного полку. У той же час полякам дозволили сформувати три власні бригади — сім полків піхоти і два уланів. Бойова Управа просила Міністерство війни відрядити зі складу австро-угорського війська сто старшин для укомплектування Легіону, а їх відпустили тільки 6 (згодом — 20). Серед них були Д. Вітовський, С. Ґорук, В. Дідушок, Г. Коссак та ін.

А. Жук як представник Союзу визволення України на засіданні ГУР 13 серпня 1914 р., реально оцінивши ситуацію, висловився за підпорядкування українських стрільців австрійським військовим органам, підтримав прийняття усусами статуту – що дозволяло, на його думку, сформувати власний корпус. У підсумку, в другій половині серпня 1914 р. австрійська влада підпорядкувала Легіон УСС 11-му Львівському корпусу, а до намісництва 22 серпня 1914 р. було подано проект статуту.

З боку австрійської влади формування Легіону проводилося на підставі так званого «Цісарського патенту 1851 року» про добровільні воєнні формування. Ці формування підпорядковувалися Міністерству оборони Австрійської імперії та, відповідно, вважалися частиною ландверу. Не слід останній плутати з німецьким ландвером — другорядним формуванням резервистів. Збройні сили Австро-Угорщини складалися з трьох формально рівноправних частин: австрійського ландверу, угорського гонведу та найчисленнішого «спільного війська».

Однією з умов патенту було те, що на всі командні посади до гауптмана включно добровольці обирали кандидатів самостійно. Оскільки такий командир не визнавався в регулярному війську, то до його звання додавали слово «легіонер». Усуси пішли далі — вони підібрали до австрійських військових звань відповідники з української козацької історії. Так, наприклад, командири сотень із офіційним званням «Legion-Hauptman» стали «сотниками». Навіть «булавна старшина» УСС, що призначалася австрійською владою з числа професійних військових (часто українського походження), отримала у внутрішньому використанні заміни: «полковник», «підполковник» та «отаман».

Під час формування Українського Легіону проявилася подвійна політика австрійської влади: хоч уряд і дав дозвіл на формування української військової частини, але на ділі не підтримував її організації (до чого спричинилося багато австрійських урядників-поляків).

Сотник Клим Ґутковський з чотою добровольців з Борислава.

Сотник Клим Ґутковський з чотою добровольців з Борислава. Усі добровольці одягнені є передвоєнні однострої парамілітарної організації «Січові стрільці». 1914 р.

Структура Легіону УСС оформлювалася поступово протягом 1914—1916 років відповідно до імперських зразків. Український Легіон почав формуватися у серпні—вересні 1914 р. (спочатку у Львові, потім — у Стрию). Він складався з 2 500 осіб, розділених на два батальйони (або, відповідно до прийнятої національної термінології, «курені») і один напівбатальйон («напівкурінь»). Спочатку батальйони Легіону ділилися на роти («сотня») по 220 осіб. Кожна сотня складалася з 4 взводів («нота»), а взвод — з 4 відділень («рій») по 10—15 осіб. Чисельність однієї сотні в бойових умовах становила 100—150 бійців, два ремісники, писар та його помічник.

Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38% інтелігенції, тобто в кожній сотні (за штатом — 180 вояків) було майже 70% недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і підстаршинами були люди з вищою освітою. Таким чином, не бракувало вмілих організаторів виховної, ідеологічної та культурно-освітньої роботи й талановитих фахівців культури і мистецтва.

Головна Українська Рада, як писав С. Ріпецький, «не мала ясної і виразної думки про завдання та ролю УСС». З одного боку, українські політики проектували збільшення кількісного складу добровольчої формації з метою використання у військових діях, з другого — прагнули, щоб УСС несли прифронтову службу і проводили культурно-освітню пропаганду на окупованих Австро-Угорщиною українських землях. Діячі СВУ вважали, що призначення українських військових добровольців — праця на окупованих територіях «для роблення прихильного настрою».

Головна Українська Рада

Головна Українська Рада

Через суперечки з приводу чисельності та керівництва формацією між українським політичним проводом і офіційними властями лише 3 вересня 1914 року в Стрию було складено присягу державі, під прапорами якої стрільці мали йти на бій за волю рідного краю. Окрім неї, стрілецтво склало іншу, набагато важливішу, присягу рідному народові: «Я, …, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини кропи.  Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь».

Таким чином, днем народження Легіону УСС вважається 3 вересня 1914 р.

З цього часу з Легіоном УСС були пов’язані яскраві етапи самовідданої праці, спрямованої на пробудження та утвердження серед українства почуття національної гідності та ідей соборності.

Навчання новобранців УСС

Навчання новобранців УСС

Усуси були силою, яка мала значний вплив на розвиток української політичної думки та на формування національної соборницької психології. У цьому русі провідною була ідея єдності всіх українців як спадкоємців славних козаків-січовиків. Прикметно, що ще в серпні 1914 року, коли почали формуватися сотні Січових стрільців, учорашні гімназисти «співали по вулицях Львова пісень про те, як розірвемо московські кайдани і здобудемо волю Україні, і в цьому ніхто не сумнівався».

Політемігранти з Наддніпрянщини А. Жук та О. Скоропис-Иолтуховський вважали, що чисельне збільшення УСС сприятиме зростанню політичної ролі українців у стосунках із Центральними державами. Але поповнення рядів усусів новобранцями ускладнювалося російською окупацією Галичини та Буковини. У зв’язку з цим у членів СВУ визріла ідея формування українських військових частин з полонених-українців.

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!

Page 1 of 11