Автор yccadmin
10.10.2011
Прокоментуй!

Пласт

Володимир Темницький у праці «Українські Січові Стрільці», написаній у 1915 р., аналізуючи ситуацію, зауважував, що вона є закономірною. Порівнюючи український та польський визвольні рухи, вказував, зокрема, таке: «Майже немає польських родин, в яких би не було борців від 31-го і до 63-х років1. Боротьба за самостійність Польщі — це не спомин, не традиції, записані на пожовклих від старості документах, але щось близьке. Скільки з нинішніх польських Легіонерів бавилося в дитинстві зброєю, вищербленою на кістках російських жовнірів, скільки разом з молоком матері ссало її гіркі сльози, якими оплакувала втрату мужа, батька чи брата… А українська кров за волю України проливалися так давно, що нинішнє покоління знає про це лише з книжок… Сама ідея державної самостійності України — це у нас українців плід політично-економічних роздумів».

Однак попри всі протиріччя та протистояння поступова агітація, а також складна міжнародна ситуація підштовхнули студентів активізувати свою діяльність, орієнтовану на військове виховання.

Ще одним подразником у цій справі служили польські військові організації, які за почином Юзефа Пілсудського поширилися по всій Галичині, становлячи потенційну загрозу для майбутнього українців. Так, військово-спортивна стрілецька організація “Zwiazek strzelcow” («Союз стрільців»), заснована 1910 р. у Львові, стала головною базою підготовки кадрових офіцерів для майбутніх польських збройних сил. Поляки мали також кілька своїх військових шкіл та проводили регулярні маневри на полігонах Львова та Кракова. Отож не випадково Олена Степанів у статті «На тему військового образовання» зазначала: «Можливість австрійсько-російської війни, гроза того, що війна вестиметься на нашім терени безнастанні приготування зі сторони поляків … все то казало при-задуматись і нам над собою і над своїм евентуальним становищем…». У результаті, як уже згадувалося, на II Всеукраїнському студентському з’їзді більшість присутніх підтримала ідею військової підготовки молоді.

 

Хорунжа УСС Олена Степанів (1892—1963)

Хорунжа УСС Олена Степанів (1892—1963). Співзасновник жіночої секції товариства «Січові стрільці II». Із серпня 1914 р. в лавах УСС, командувала чотою. За героїзм, виявлений у битві на г. Маківці, була нагороджена срібною медаллю «За хоробрість». Український легіон був єдиною формацією австро-угорської армії, в якій служили жінки.

Перші кроки на шляху військового навчання було здійснено у пластовому гуртку,     організованому Іваном Чмолою при підтримці інших слухачів Львівського університету: Р. Сушка, Олени Степанів, Г. Дмитренка та студента хімічного факультету Вищої політехнічної школи, а в недалекому майбутньому викладача Коломийської гімназії Петра Франка.

Створений восени 1911 р. ще до початку громадської дискусії стосовно військового навчання — гурток об’єднував студентів та учнів середніх шкіл. У гуртку Івана Чмоли велася більше військова, ніж пластова робота. Пластуни ознайомлювалися з будовою гвинтівки («кріса») системи Манліхера, вчилися стріляти з різних видів зброї, робили вправи з пластовими палицями, гвинтівками, займалися картографією, закладанням телефонів, копанням військових ровів, сигналізацією тощо.

Галицька молодь масово включилася в розбудову пластового руху. Знаковим є те, що до початку Першої світової війни, тобто менше як за три роки в Галичині нараховувалося 34 пластових гуртки, що об’єднували 1 700 осіб. При цьому варто відзначити, що діяльність таємних військових організацій стала одним із чинників, котрий підштовхнув українську громадськість Східної Галичини до дискусії щодо майбутнього національного руху.

Підсумовуючи значення діяльності пластового гуртка, дослідник стрілецького руху та старшина Легіону Українських Січових Стрільців Степан Ріпецький зазначав: «Проіснувавши один рік, до осені 1912 року — цей гурток виконав дуже трудну і важку піонерську працю в ділянці, якої змістом від довгих-довгих літ у нас ніхто не інтересу вався. Він передав цінний досвід своєї недовгої праці комітетові академічної молоді та січовій організації до рук яких перейшла ініціатива подальшої розбудови мілітарної організації».

У    1912 р.    Іван Чмола    спільно    з    «пластунами» О.  Кучерішкою,   О. Квасом,  В. Кучабським     та Ю. Охримовичем організував «Стрілецький гурток». До нього входили виключно студенти, серед яких найбільше проявили себе II. Франко, Р. Сушко, В. Клим,     Р. Дашкевич,   Г. Ничка,     М. Любінецький, І.  Кулиняк. Вони потайки вчилися військової справи, а для популяризації своїх ідей у 1913 р. почали видавати журнал «Відгуки». Влітку 1913 р. керівництво товариства організувало перший мандрівний двотижневий табір у Карпатах, у районі Чорногори.

 

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!

Page 1 of 11