Автор yccadmin
10.10.2011
Прокоментуй!

Український Січовий союз та Крайовий здвиг

І коли чаша терпіння переповнилася, у квітні 1908 р. студент Львівського університету Мирослав Січинський вчинив замах на А. Потоцького. Новий галицький намісник Міхал Бобжинський, відомий польський історик, правник і політик, спробував припинити антиукраїнську політику і попри опір польських реакціонерів намагався досягти українсько-польського порозуміння. Однак розпоряджень свого попередника щодо січового руху М. Бобжинський не відкликав.

У ці часи політичних переслідувань головним проявом громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності «Січей» були січові свята. Упродовж 1900—1914 рр. відбулося шість загальнокрайових січових свят у Галичині та два на Буковині, що залишили помітний слід у громадському житті галицьких та буковинських українців.

Про успіх січової ідеї, поширення радикалізму та популярність К. Трильовського свідчили й два останні передвоєнні свята — багатолюдні маніфестації, проведені в Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) і Снятині — в червні 1911 р. та липні 1912 р.

Перед Першою світовою війною, у грудні 1912 р., у Львові організовано Український Січовий союз, Генеральним отаманом якого було обрано К. Трильовського. Визрівала реальна можливість створити українські військові формування. Тим паче, що польські «стрілецькі дружини» існували ще з 1910 року й отримували від влади допомогу. Австрійська військова влада давала їм можливість користуватися стрільницями1, шатрами, навіть видавала для постійного вжитку гвинтівки «Манліхер». У поляків були товариства  «Strzelec»  і  «Zwiazec Strzelcow».

Творцем їх був Юзеф Пілсудський, який писав: «Тільки меч важить щось на терезах народів». На запрошення К. Трильовського він виступив восени 1912 року в «Повітовій Січі» у Львові з лекцією про повстання та збройну боротьбу поляків за волю. Це мало значний вплив і на українську громаду. З великими перешкодами Кирилу Трильовському вдалося зареєструвати статут «Січових стрільців». Так було започатковано національні збройні формування українців у XX ст. Кошовим нового товариства за порадою Трильовського став видатний громадський діяч Володимир Старосольський, людина кришталево чистої душі, високого інтелекту.

Найвищим піднесенням січового руху був великий «Крайовий здвиг» у Львові 28 червня 1914 року, на честь 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Перед «Січовим батьком» дефілювало до десяти тисяч січовиків і січовичок — представників від 916 «Січей». Парад «Соколів» приймав професор Іван Боберський. Це була видатна, незабутня подія в історії відродження національного духу українців. Свято мало великий резонанс у всіх верствах суспільства.

Поштова листівка «Січ»

Поштова листівка «Січ». На листівці зображені дівчата — члени пожежно-гімнастичного товариства — в парадних (національних) строях під час виконання вправ. Накладом Я.Оренштейна в Коломиї, початок XX ст.

27 червня в «Спортивній палаті» відбувся святковий концерт, на якому К. Трильовський виголосив промову, де прозвучали відомі його слова: «Може, вже й недалека хвиля, коли ми зможемо нашими шеломами зачерпнути води з Дніпра-Славутиці, води, змішаної з кров’ю наших ворогів!». А в неділю потоки січовиків і січовичок зійшлися на центральних проспектах і помарширували на поле «Сокола-Батька». Попереду йшла колона з чотирьохсот чоловік «Січових стрільців» з гвинтівками. На чолі на конях їхали К. Трильовський та І. Боберський. Українська публіка вигукувала: «Слава українським крісам!». Багатотисячну масу глядачів охопив нечуваний ентузіазм, який проявлявся в бурі оплесків та сльозах радості. Доктор Степан Ріпецький згодом напише, що січова організація, січова ідея, січова пісня, січові звичаї — все це з’явилося на початку століття й було фундаментом національного відродження.

Годі переоцінити значення «Січей» у розвитку соціально-політичного руху українського народу. Використовуючи національні традиції, організаторам «Січей» вдалося значно підвищити рівень фізичної культури та допомогти усвідомити значення фізичного виховання в житті кожної людини та всієї нації. Водночас «Січ» була сприятливою формою національно-патріотичного   виховання.   З  середовища «Соколів», «Січей», «Пласту» вийшли Українські Січові Стрільці — основа Української Галицької Армії. У тому, що український вояк у часи Визвольних змагань був натхненний ідеєю української державності, сумлінно й жертовно виконував свій обов’язок, здобув найвищу вдячність і пам’ять нащадків — велика заслуга Кирила Трильовського та створених ним «Січей».

Зростання міжнародної напруги, приготування поляків підштовхували русинів до роздумів стосовно своєї позиції на випадок збройного конфлікту між Австро-Угорщиною та Російською імперією. Найбільшу активність у цій ситуації проявила студентська молодь, представники якої стояли на чолі руху за військове виховання галицьких українців та відіграли важливу роль у появі військових товариств.

Останні події на півдні Європи й особливо загострення стосунків між Австро-Угорщиною та Російською імперією давали підстави припускати, що в найближчому часі між ними відбудеться збройний конфлікт. Тож перед українським суспільством, у тому числі представниками студентської молоді постало питання — яку зі сторін підтримати у разі війни?

В українців бачення проблем військового виховання було неоднозначним. Українські політики досить упереджено ставилися до всього, що асоціювалося з армією та війною. Навіть коли 7-го грудня 1912 р. представники українських політичних партій висловилися за те, щоб у разі конфлікту між Росією та Австро-Угорщиною підтримати останню, у наступний період тільки окремі діячі намагалися якимось чином підготуватися до цього.

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!

Page 1 of 11