Автор yccadmin
12.11.2011
Прокоментуй!

БОЇ НА ПОДІЛЛІ (червень 1915 — березень 1916 рр.)

Важкі бої на правому березі Дністра закінчилися перемогою УСС. Після цього обидва курені були відведені в тил на відпочинок, який тривав з 7 липня до 5 серпня 1915 р.

Перший курінь дислокувався неподалік с. Маркової, другий — біля с. Завалова.

Мапа околиць Стрипи де воювали усуси в 1915—1916 рр.

Мапа околиць Стрипи де воювали усуси в 1915—1916 рр.

23 липня 1915 р. Українських Січових Стрільців відвідав наступник австрійського престолу Карл Габсбург, який оглянув одну сотню УСС і нагородив багатьох старшин і стрільців воєнними відзнаками. Використавши ситуацію, командування січовиків звернулося до нього з проханням реформувати Легіон в полк УСС — самостійну військову формацію в складі імперської армії. Таке звернення підтримала Загальна Українська Рада. 9 серпня 1915 р. австро-угорське командування погодилося на створення на основі Легіону першого полку УСС чисельністю 1 700 осіб.

Наслідник австрійського престолу Карл Габсбург на перегляді сотні Р. Дудинського 23 серпня 1915 р.

Наслідник австрійського престолу Карл Габсбург на перегляді сотні Р. Дудинського 23 серпня 1915 р.

На початку осені 1915 р. стрілецькі курені взяли участь у бойових діях на терені між ріками Серет і Стрипа. У вересні 1915 р. російська армія перейшла в наступ.

Протягом вересня—жовтня 1915 р. стрілецькі частини брали участь у низці запеклих боїв, що велися на подільських ланах над р. Стрипою. Зокрема, 3-го вересня проявила себе кіннота УСС, яка під с. Брикулею Теребовлянського повіту вчинила опір переважаючим силам російських кінних підрозділів. 7—8 вересня II курінь, забезпечуючи відступ німецьких і австрійських полків, успішно утримував відрізок фронту між Пантелихою і Настасовим на Тернопіллі. 12—14 вересня прославився І курінь, який захищав підступи до мосту в с. Соколові Теребовлянського повіту, втративши пораненими та полоненими 170 вояків. Упродовж 7–12 жовтня сотня О. Будзиновського та три чоти сотень А. Мельника й Д. Вітовського разом з австронімецькими військами боронили переправу через р. Стрипу.
Героїчний спротив стрільців дав можливість підвести австрійські резерви й у відчайдушній боротьбі відкинути противника назад за Стрипу.

Попередні бої над р. Стрипою у вересні—жовтні 1915 р. значно перевершила битва під Семиківцями на Теребовлянщині, яка розгорілася 1—3 листопада. Криваві змагання відбулися в чотирикутнику між Семиківцями, Раківцем та р. Студинкою. Цей відтинок фронту стрільці прозвали «чотирикутником смерті».

1 листопада росіяни стрімким контрнаступом прорвали австро-німецький фронт на лівому крилі 55-ї дивізії й захопили село Семиківці. Сучасник згадував: «Московити напирали без стриму великими масами та поширювали пролом. Ситуація була дуже тяжка, бо на слабі частини оборонців вороги кидали все нові сили, а московська артилерія весь день безустанно гриміла, засипаючи поле гранатами. В дуже тяжких оборонних і наступальних боях полк УСС стримав розмах росіян та вирішив перемогу оборонців вже з першого бою. На другий день наспіли німецькі й австрійські підкріплення, які щойно впродовж трьох днів зліквідували остаточно пролом фронту».

Дві сотні першого куреня УСС зайняли позицію біля с. Івашкова, дві інші — над р. Студинкою. II курінь зупинився біля Раковця. Кровопролитні бої тривали до 3 листопада.

Завзяту битву під Семиківцями ілюструють фрагменти з оповідань її учасників. Командант І куреня С. Ґорук писав: «Стрільці рванули у наступ з запалом. Розстріляна під проводом нот. П. Франка ішла живо вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії і скорострілів. Вони захопили перші рови… Стрільці, упоєні цією перемогою, кинулись на другі рови, але мусіли завернутись… В зайнятих ровах сиділи ми аж до вечора і видержували шалені наступи ворога, поки не прийшли підкріплення. Небавом рови переповнились. Коло 11-ї години вночі пішов знову наступ на ворожі становища, але він не вдався. Наша лінія посунулась лиш до ворожих дротів і там вкопалась… Одна сотня з нот. Франком залишилася у першій лінії і брала участь у дальшому наступі вночі і рано… Того дня в нашім семиковецькім відтинку йшов бій на життя і смерть… Сотні були сильно змасакровані і втратили третину стрільців…».

Про сотню А. Мельника так пише літописець: «… сотня Мельника перейшла Студинку, піднялася на укріплений уже порогом пагорбі стершись із москалями на багнети, відкинула їх у напрямі південного виходу Семиковець. Стрільці не щадили ворога, але й не пощадили себе в тій кривавій роботі, кидаючись в саму ворожу гущу. І не диво. Командант сотні скрізь давав сам приклад одчайдушного геройства… По полудні сотня Мельника здобула московські зв’язкові рови, що вели до Стрипи, а далі підсунулась аж до властивого оборонного ядра під Семиківцями. Ввечір піддався їй тут цілий ворожий курінь…».

Велика битва під Семиківцями стала блискучим бойовим чином УСС в історії Легіону після Маківки.

У німецькому повідомленні з фронту до Команди Південної армії знаходимо таку згадку про УСС: «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї австро-угорської армії». Завдяки героїчному опору Українських Січових Стрільців під Семиківцями 5-го листопада становище було відновлене і прорив противника на Бережани зупинений. УСС втратили 49 убитими, 168 пораненими й 157 полоненими, однак встояли під навалою росіян. Унаслідок артилерійських обстрілів Семиківці були повністю знищені — залишилася лише одна колона розваленої церкви, на якій у 1916 р. лелека звив гніздо. Навесні 1916 р. поблизу Семиківець усуси своїми руками насипали могилу-курган на вшанування всіх загиблих над Стрипою.

На цьому бою закінчилася безпосередньо фронтова служба УСС у 1915 році. Після Семиківської битви стрільців відвели в запас 130-ї бригади австрійської армії на позиції, які знаходилися над р. Студинкою. Полк УСС перейшов спершу в запас дивізії, а в другій половині листопада перенесено його на зимовий постій до села Соснова над Стрипою. Там розташувався перший курінь під командуванням В. Дідушка. Штаб полку і другий курінь, командантом якого був С. Горук, розквартирували на хуторі Тудинка. Тут вони лишились зиму та весну 1916 р.

У Соснові стрільці займалися різноманітною не фронтовою працею: розчищали від снігових заметів дороги, лагодили будинки, будували греблю на р. Студинці. Під час постою серед них активізувалося культурно-просвітницьке життя. Цьому сприяв переїзд до місця дислокації полку майже всіх членів Пресової Кватири1. З неї, як згадував М. Угрин-Безгрішний, «вийшли згодом всі інші культурно-освітні організації Січового стрілецтва». А за висловом мистецтвознавця В. Витвицького, Пресова Кватира стала «кузнею мистецької творности січовиків».

Пресова Кватира організувала збір матеріалів і документів з історії УСС, зокрема спогадів, літературно-публіцистичних творів, статистичних даних, фотографій і творів мистецтва на стрілецьку тематику. «Стрільці вже тоді тямили, — писав Л. Граничка, — що творять першу сторінку новішої української історії і що треба зберігати свої сліди, щоби потомки не стояли перед пустими сторінками нашої минувшини». Завдяки цій праці народилася стрілецька пісня, поезія, проза та мистецтво.

На Поділлі, після Різдвяних свят 1916 р. під час позиційних боїв в години відпочинку почули стрільці вперше звуки свого оркестру. Його засновником та диригентом був Михайло Гайворонський. Серед музик, які входили до складу першого оркестру УСС, були П. Гайворонський, Ю. Форемнип, М. Шепета, О. Кухтин, Б. Крижанівський, Демчишин, Шпуляркевич, Ільків та інші.

16 березня 1916 р. замість Г. Коссака керівництво полком перебрав фронтовий австрійський старшина отаман Антін Варивода. Разом із ним до полку прибув сотник Омелян Лесняк, який очолив І курінь.

На запасних становищах біля Соснова стрільці перебували до 13 травня 1916 р., коли більшість стрілецьких сотень перевели для розбудови нових позицій на лівому березі р. Стрипи.

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!

Page 1 of 11